СІУ •   Новини  •  Заходи •   Усна історія •   Схід-Захід  •  Бібліографія  •  Конкурси  •  Партнери  •  Архів  •  WWW

Міжнародний проект Книга пам’яті в’язнів концтабору Дахау / Dachauer Gedächtnisbuch це збірка біографій колишніх в’язнів концтабору Дахау та інших концтаборів, що знаходились під його підпорядкуванням. Біографії розробляють учасники-добровольці проекту в тісній співпраці з колишніми в’язнями чи їх родичами: збирають архівні матеріали, документи, проводять інтерв’ю зі свідками тих часів, записують історії життя, ілюструють їх фотографіями, малюнками. Оскільки в Дахау утримувалися в’язні більше ніж 30 національностей, і ті, хто зостався в живих після визволення, розійшлися по всьому світу, книга пам’яті є інтернаціональним, інтеркультурним, багатомовним проектом.

В рамках напрямку Східна Європа – Україна з листопада 2005 року працює шість робочих груп – в Києві, Львові, Полтаві, Вінниці, Переяслав-Хмельницькому, Сімферополі, Харкові, у тому числі група Східного інституту українознавства ім. Ковальських у складі:

Гелінада Грінченко – керівник і науковий консультант групи, виконавчий директор СІУ ім. Ковальських, доцент кафедри українознавства ХНУ ім. В. Н. Каразіна,

Вікторія Науменко – аспірантка кафедри українознавства ХНУ ім. В. Н. Каразіна,

Марія Паньків – аспірантка кафедри українознавства ХНУ ім. В. Н. Каразіна,

Ірина Реброва – студентка історичного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна,

Юрій Радченко – студент історичного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна.

Реалізація проекту розрахована на три роки – 2005-2007 і включатиме:

1.      Початкову фазу (2005/2006):

·        Семінар для наукових керівників груп-учасниць проекту в Дахау (Німеччина, 25-29 листопада 2005 р.), [програма семінару]

·        Початок роботи „майстерень пам’яті” груп-учасниць проекту 2005 року в Україні,

·        Введення учасників у тематику як і в окремі життєві історії за допомогою літератури і перших контактів з колишніми в’язнями.

2.      Основну фазу (2006):

·        Семінар для учасників проекту в Львові (Україна, 17-19 лютого 2006 р.): Історія концтабору Дахау / Історія повернення додому після визволення / травми і наслідки ув’язнення / спогади і готовність говорити про них / робота з джерелами / проведення інтерв’ю / інтерв’ю як джерело / оцінка джерел / запис біографії / підготовка особистого переліку питань для інтерв’ю [програма семінару],

·        Проведення й транскрипція інтерв’ю,

·        Складання біографій.

3. Заключну фазу (2006/2007):

·        Коректування й остаточне оформлення біографій,

·        Заключний семінар в Дахау у березні 2007 з офіційною презентацією проектів. Виставка робіт всіх учасників проекту.

Семінар у Львові

Ірина Реброва

І ось наша харківська група відправилася до Львова для зустрічі учасників проекту «Книга пам’яті в’язнів Дахау». Наша група – це Гелінада Грінченко, доцент кафедри українознавства Харківського Національного університету (керівник групи), дві аспірантки кафедри українознавства філософського факультету, Віта Науменко та Марія Паньків, та студенти історичного факультету Юрко Радченко та Іра Реброва (яка зараз і пише ці рядки). Наша Гелінада Грінченко прибула до Львова раніше і мала чудову змогу насолоджуватись спогляданням усноісторичного архіву Інституту Історії Церкви, який, за розповідями, просто вражав майстерністю впорядкуваня зібраних матеріалів у безлічі ящичків та поличок – просто мрія для «усного» історика. На жаль, мені особисто не вдалось побачити це чудо – надто довга поїздка з Харкова до Львова. 18 лютого, одразу після прибуття, нас дуже люб’язно зустріла і супроводила до Католицького університету Оксана Москаль. Взагалі, слід відзначити, дуже приємним було те, що піклування львів’ян про гостей з інших міст було дуже щирим та добре організованим, а посмішка Олега Турія взагалі унеможливлювала виникнення якихось проблем та являла собою просто-таки одну з головних прикмет львівського шарму. Одразу ж зранку ми потрапили на семінар з теорії та методики усної історії, де наші відомі українські «усні» історики розповідали нам дуже серйозні речі про теоретичні основи зазначеного напряму та важливість методично обгрунтованого підходу до проведення інтерв’ю та їх аналізу, а також коротко представили інші проекти: Оксана Кісь – проект «Україна XX століття в пам’яті жінок», Наталя Федорович – «Українська жінка в Другій світовій війні», Світлана Гуркіна – «Образ сили духу» (документування спогадів про підпільну греко-католицьку церкву). Гелінада Грінченко зорієнтувала присутніх звертати увагу на той факт, що наше зібрання є доволі різнорідним за своїм складом (адже серед присутніх були також і школярі), і з огляду на різний рівень обізнаності учасників з обговорюваним питанням вона не вдавалася до високих матерій, а скоріше максимально наближено до питань практики розповіла про власний досвід роботи над проектами: з видання збірки усних спогадів остарбайтерів та проектом з документації спогадів про примусову працю в нацистській Німеччині часів Другої світової, який проводиться інститутом історії та біографії м.Хаген (Німеччина) та про основні пізнавальні методики в дослідженні текстів інтерв’ю.

До речі, що стосується складу учасників проекту, то це був надзвичайно цікавий досвід – зібратися в рамках одного проекту історикам, що займаються насправді найрізноманітнішою тематикою (аж до археологів) та не-історикам за професією (аж до практикуючих психотерапевтів), людям різного віку та з різними досягненнями у науці (школяри, студенти, науковці), причому географічно були представлені дійсно всі куточки України. Таке поєднання точно має посприяти витворенню цікавої спільноти в галузі усної історії з добрячим замахом на інтердисциплінарність : ))). Проте майже у всіх  учасників уже був певний досвід інтерв’ювання чи якихось усних опитувань; що цікаво, дуже багато хто так чи інакше займався інтерв’юваням колишніх остарбайтерів – чи то з журналістською, чи етнографічною метою, чи з метою отримання відомостей про те, «як це було» - але досить рідко саме з метою усноісторичного дослідження. Наявність такого досвіду, без сумніву, є позитивним моментом, проте такий досвід часто дає відчуття надзвичайної легкості здійснення подібних досліджень та залишає по собі купи плівок та записів, аналіз яких часто не здійснюється чи виглядає неможливим. Отже, наш семінар мав посприяти серйозним змінам у ставленні до самої усної історії в Україні.

В другій половині дня ми зібралися з метою звернутися безпосередньо до історії Дахау, і в даному випадку наша харківська команда необмежено зловживала увагою присутніх, адже на той час лише ми спромоглися на підготовку доповідей про цей «найперший, найпоказовіший, зразковий» концтабір. Марія Паньків розповіла про основні хронологічні віхи історії табору [доповідь]. Віта Науменко [доповідь] та я, Іра Реброва [доповідь], розповідали про загальну історію табору та його особливості, місце в системі нацистських концтаборів та воєнні роки в історії табору. Юрко Радченко повідомив про історіографію концтаборів [доповідь], а також звернув увагу на питання щодо перебування в ув’язненні українських націоналістів. Цінні коментарі, звісно, надала Сабіна Герхардус, яка дослухалася до доповідей, незважаючи на проблему мови (отак мимоволі навчимо німців української).

Пізніше ввечері ми зібралися для заслуховування звітів керівників груп та обговорення вже наявних перших результатів роботи по проекту. Більшість груп провели лише пробні інтерв’ювання, і найбільшою проблемою був, напевно, пошук інформантів, незважаючи на допомогу німецької сторони в цьому питанні; дійсно, невблаганний час позбавляє нас можливості зустрічей із носіями досвіду перебування в Дахау. Часто також поставали питання етики дослідження та його методики, яка має свої особливості у випадку інтерв’ювання людей старшого віку, а також у різних регіонах України.

Наступного дня, 19-го лютого, наша зустріч була також присвячена як усній історії в цілому, так і безпосередньо Дахау. Сабіна Герхардус не лише докладно розповіла про сам меморіальний комплекс у Дахау, про наш проект та подібні проекти, що вже проводились раніше, але й люб’язно надала нам літературу та матеріали.

Наступний наш захід виявився одним із найцікавіших: своєрідний міні-практикум з проведення інтерв’ю, коли усі інтерв’ювали усіх та мінялися ролями справляє сильне враження не лише на новачків, але й тих, хто вже має певний досвід. Мабуть, побувати на місці опитуваного, відчути себе трошки «піддослідним», побачити, як піддають ревізії твоє минуле і почасти навть твою душу  - трохи екстремальна «розвага», яка просто кардинально змінює бачення ситуації, показує самому досліднику, як «працюють» чи «не працюють» певні питання, які труднощі зустрічає оповідач, як іде сам процес пригадування, які примхи нашої пам’яті. Проте, на жаль, участі в цьому практикуванні не брали наші керівники груп – а коли ми ще матимем таку нагоду проекзаменувати їх так, як вони нас?... Керівники ж груп залишалися для якихось секретних бесід, де, наскільки мені відомо, велися досить гарячі дискусії.

В другій половині дня ми мали чудову змогу гуляти по місту, а Львів – це саме те місто, де варто збиратися якнайчастіше. Я одразу ж придбала квитки до оперного театру, куди намовила піти також і Юрка. Він дещо похнюпився, коли дізнався, що дівчата ввечері підуть до своїх львівських знайомих їсти курку з ананасами, проте до театру все ж таки пішов. На мій подив, на балеті він не віддався в обійми Морфея, а навіть потім зізнався мені, що відчув себе під час перегляду мало не у ролі Кірова. Так що культурна програма вдалася : )).

Наступного дня нас знову чекав поїзд, і ми повернулися до Харкова, без сумніву, із іншим розумінням нашої справи та із шаленою завзятістю до роботи.

Фото

СІУ •   Новини  •  Заходи •   Усна історія •   Схід-Захід  •  Бібліографія  •  Конкурси  •  Партнери  •  Архів  •  WWW