СІУ •   Новини  •  Заходи •   Усна історія •   Схід-Захід  •  Бібліографія  •  Конкурси  •  Партнери  •  Архів  •  WWW

Дахау – концентраційний табір, що заслужено вважають найбільш характерним зразком нацистських концтаборів, був відкритий 22 березня 1933 року, через два місяці після приходу до влади Гітлера. Хвиля терору проти політичних опонентів заповнила усі в'язниці в країні репресованими. Виникнення концтаборів у цілому відбувалося за  двома сценаріями. Перший полягає в тому, що репресивні органи - СС і СА стали розмыщувати ув'язнених з переповнених в'язниць у будь-які зручні для цього місця. Ці табори, що виникли з ініціативи СА, були нечисленні й існували недовго через фінансову нездатність СА забезпечувати їх, і незабаром ці табори переходили під юрисдикцію місцевої влади, перетворюючись на звичайні місця ув'язнння. Другий же сценарій передбачав цілеспрямоване створення  концтаборів «зверху», із санкції верхівки гітлерівського уряду. Саме таким табором став Дахау.

Після приходу до влади Гітлера у Баварії переважали настрої, опозиційні новому режимові. Міністр Генріх Хельд заявляв, що буде боротися проти погрози суверенітетові Баварії, загрожував заарештувати уповноважених з Берліна, якби вони з'явилися на кордоні провінції. Основна погроза, на думку баварських політиків, могла виходити від монархістів або від Пруссії. Але влада нацистів у Баварії була встановлена силами старого баварського аристократа фон Еппа, члена НСДАП, і ще декількох уповноважених, погрози від яких ніхто не очікував. Незабаром в'язниці в Баварії, як і у всьому рейху, були заповнені, насамперед членами комуністичної і соціал-демократичної партій, пізніше – Народної Партії Баварії. Виникла необхідність в організації місця масового утримання в'язнів. З ініціативи Гиммлера і міністра юстиції Баварії Франка була організована комісія політичної поліції, що обстежила колишню фабрику в трьох кілометрах від міста Дахау, ліворуч від Schleibheimroad. Мальовниче місце, куди жителі Дахау полюбляли виїжджати на вікенди, було призначене для майбутнього концтабору.

22 березня 1933 року газети в Німеччині провели екстраординарний розголос факту створення табору. Його створення віталося насамперед як порятунок від комуністичної зарази. Пропаганда спочатку представляла табір як установу для перевиховання ідеологічно чужих німецькому народу елементів, перетворення їх на свідомих будівників нового життя. Описувалися «світлі бараки, що щодня прибираються»; свастики, що “прикрашають ландшафти”; ув'язнені, що працюють з ентузіазмом, вдячні за безкоштовну їжу, дах над головою і можливість спокутувати гріх перед німецьким народом і знову ввійти в людське суспільство після перевиховання. Дахау був об'єктом беспрецендентной «реклами». Організовувалися екскурсії, під час яких табір перетворювався в одне велике «потьомкінське село». Табір часто відвідували функціонери СС, що переймали досвід, також високі представники нацистського керівництва, яким Гімлер хотів показати ефективність своєї роботи,  і іноземці. Але чим далі, тим більше пропаганда зображувала ув'язнених уже не як правопорушників, а як «унтерменшів», виродків, що не варті повернення в людське суспільство, зникнення яких принесло би очищення німецької раси.

Дахау фактично не був першим концтабором у Німеччині. До нього табору були організовані в Nohra, Ladau, Plaue, Hohnstein, Konigstain - Heuberg і Oranienburg, і вже незабаром з'явилися й інші. Але Дахау відрізнявся саме тим, що споконвічно планувався як постійний інститут терору проти політичних опонентів нацистів саме з Баварії, у той час як інші табори  планувалися скоріше як тимчасові установи. У нацистській Німеччині на початковому етапі відбувалася своєрідна конкуренція двох концепцій концтаборів: так називані «пруська» і «баварська». Перша мала на увазі, що табори будуть тимчасовими інститутами, причому будуть перебувати цілком під контролем державних органів, бюрократії, що залишало б їх цілком у рамках існуючих законів. Друга концепція, автором якої виступив Гімлер, фактично затверджувала чільну роль СС і СА і, відповідно, не закону, а «революційного терору». Ще в 1934 році Гітлер коливався між цими двома шляхами, але ідеї Гімлера найбільш повно забезпечували встановлення терористичного режиму в країні з гарантією безпеки гітлерівської влади. Дахау створювався Гімлером саме як «державний табір», перший табір з дійсно глобальними задачами державної ваги. Але це не перешкодило незабаром перетворити і його в «заповідник СС».  Уже 10 квітня команда СС опанувала адміністрацією табору. На цьому і закінчився порівняно ліберальний період в існуванні табору: почалися часті побиття, знущання, з'явився «бункер» - табірна в'язниця. Дахау відрізнявся від інших таборів переважно більш систематичною і довершеною організацією терору; вже в початковий період найбільша кількість убивств ув'язнених відбувалася тут. Інші табори могли згодом перетворитися (і перетворювалися) на звичайні тюремні установи, але не Дахау. В інших таборах правила внутрішнього розпорядку створювалися на основі правил у в'язницях звичайної юрисдикції, але тут уже на початковому етапі приймалися спроби встановити «державу в державі», якою пізніше стане СС у Німеччині; розроблялися проекти правил, що дали б табірній адміністрації необмежену владу. Така нахабність була надзвичайною для нацистської держави того періоду, і ці проекти правил були відхилені, були встановлені правила, ідентичні для всіх таборів, що існували фактично до кінця війни.

На початку в табір прибуло 24 в'язня з Neudec, 24 – з Landsburg, 48 - з Stadelheim. У квітні 1933 року в'язнів було більш 1130, у травні – більш 2000, у червні – більш 2300. 

З червня 1933 у таборі комендантом став Теоdоr Eicke, досить характерна фігура для посади лагерфюрера. Він був дійсно ревним ненависником ув'язнених у таборі «ворогів німецького народу». Він зростив кадри есесівців, що пізніше стали функціонерами в інших концтаборах, куди вони принесли дух особливої жорстокості і сваволі. Крім того, саме Eicke ввів у Дахау організаційну структуру, що була пізніше прийнята у всіх інших німецьких концтаборах. Адміністрація була організована в сім секцій: комендант табору, його заступник, охорона з СС, табірна в'язниця (Schutzhaftlager), табірний лікар з СС, політичний відділ, економічна адміністрація. Опорою СС-івської охорони були т. наз. «Kasernentagedienst» - чергові по бараку, блокові, котрі не були частиною табірної адміністрації і призначалися з ув'язнених. Політичний відділ – це табірний відділ політичної поліції, пізніше – гестапо, що керував допитами і підготовкою звільнень. Економічна адміністрація спочатку завідувала майстернями, заснованими в таборі. У травні 1934 року виникла посада Schutzhaftlagerfuhrer – глави поліцейського нагляду в таборі. Йому підкорялися SS-Kompaniefuhrer – головний адміністратор однієї кімнати барака й інший есесівський персонал. Організаційна структура табору виходила з розподілу ув'язнених по 10 баракам, у кожнім – по 5 кімнат, у кожній кімнаті по 54 ув'язнених, що формували «kompanie», яку курирував Feldwebel з в'язнів і SS-Kompaniefuhrer. Найвища «посада», що міг досягти ув'язнений – Arbeitsfeldwebel – лідер робочої групи.

Спочатку життя у таборі не цілком походила на той образ, що звичайно асоціюється з поняттям «концтабір». Багато хто з прибулих у табір у перші роки його існування були звільнені вже невдовзі. Протягом 1933 року була звільнена половина прибулих. Їжа була куди більш стерпною, ніж у роки війни, ув'язнені користувалися тими зручностями, що існували для працівників фабрики, що існувала тут до відкриття табору. Листи і листівки посилалися додому щотижня, у табірній бібліотеці дозволялося читати навіть «Майн кампф», вихідні дні від роботи – неділя і друга половина суботнього дня, у табірній їдальні можна було купити їжі на гроші, прислані з дому, в ув'язнених з'являлися навіть гітари. У 1933 ув'язненим надали навіть «почесне право» проголосувати за НСДАП на виборах, після чого багато хто був амністований.  Тереристичні заходи вводилися поступово, і насамперед у зв'язку з тим, що СС зацікавилося ув'язненими як безкоштовною робочою силою. У цей період їх використовували на будівництві, відновленні фабрики, майстерень, на видобутку гравію, і насамперед для особистого збагачення есесівців. Уже з раннього періоду існування в Дахау практикувалися вбивства, катування, не встановлені ніякими правилами.

З початком підготовки до війни на Дахау була покладена нова, ще більш важлива задача придушення антимілітаристських настроїв і нової потенційної опозиції режимові. У вересні 1937 Гиммлер запропонував ідею створення трьох величезних загальнодержавної важливості таборів, що повинні були поглинути незадоволених усередині країни (іноземних в'язнів сюди направляти ще не планували). За задумом, Дахау повинний був стати центром репресій у всій південній Німеччині, Заксенхаузен – у північній, східній, центральній, Бухенвальд – у  західних, північно-західної частинах, Саксонії, Тюрінгії, Гессені, на півночі Баварії.  У 1937 у Дахау фактично був побудований новий великий концтабір площею 583×278 метрів, оточений високою стіною з чотирма лініями дроту під струмом, а також ровом 2,5 м шириною і 2 м глибиною. З західної сторони на металевих воротах було виведено: «Arbeit maht frei». Навпроти знаходилися ворота, що ведуть на плантацію лікарських рослин. Праворуч знаходилися кухні, душові, пральня, табірні майстерні і їдальні, а також «Schubraum» - кімната для прийому нових в'язнів, і табірна в'язниця – бункер. Ворота з написом виводили на аппельплац, напроти нього – 34 житлових барака легкої конструкції в два ряди. У перших двох бараках праворуч, що позначаються буквами А и В, знаходився лазарет. Праворуч розташовувалися бараки з непарними номерами від 1 до 29, ліворуч – з парними від 2 до 30. Бараки ліворуч включали антропологічний музей і «Аrbеіtsеіnsаtz» - бюро праці. Це був дійсно зразковий табір, що ідеально відповідав розробленим нацистами нормам. У кожнім бараку (блоці) було по 4 кімнати на 52 чоловік кожна, тобто в цілому табір максимально міг умістити 6240 чоловік. Але вже незабаром, з початком війни, табір, спочатку не призначений для утримання не-громадян Німеччини, був переповнений, а зразковий порядок порушений.

По ходу підготовки до війни все більш зростало значення праці ув'язнених.  Плантація лікарських рослин, що незабаром стала основним місцем роботи ув'язнених, була головним підприємством компанії Deutche Versuchsantalf fur Ernahrung und Verpflegung Gmb, заснованої Полем у січні 1939 року. Були прориті кілометри дренажних канав, побудовані лабораторії і теплиця. Також ув'язнені працювали на видобутку гравію, будівництві й інших роботах.

У 1940 році була утворена верхівкова організація Deutche Wirtschaftsbetriebe на чолі з Полем, що займалася економічними операціями, зв'язаними з концтаборами. Крім неї, у Дахау була сформована велика команда, пізніше названа Deutche Ausrustungswerke. Була також уведена посада «fuhrer»'а, відповідального за трудову повинність.

Що стосується допоміжної адміністрації в таборі, то в Дахау, на відміну від інших таборів, на різні низові посади, займані в'язнями, призначалися німці-політичні ув'язнені, багато яких були комуністами. У цьому відношенні умови перебування в Дахау були куди більш терпимими в порівнянні з тими таборами, де заправляли карні елементи. Проте, капо часто діяли не тільки відповідно до вимог нацистів, але й у відповідності зі своїми політичними або національними пристрастями. Так, у Дахау комуністи часто виявляли особливий ентузіазм у створенні ідеального порядку і дисципліни, за власною ініціативою вони організували «Groner Exersierkommando», що Eicke заборонив як «зародок» Червоної Армії в Дахау.

Дахау відрізнявся ще і тим, що всі розпорядження вищого нацистського керівництва завжди виконувалися негайно, усі нововведення насамперед реалізовувалися тут. Так, це справедливо у відношенні реалізації планів з евтаназії. Програма з евтаназії стала проводитися з початком війни в 1939 році, але була згорнута Гітлером під тиском громадськості і католицької церкви 24 серпня 1941 року. Унаслідок цього виникла необхідність знищувати нездатних до роботи або «расово неповноцінних» саме в таборах. Саме в Дахау була проведена перша «селекція» - відбір ув'язнених для знищення – уже 3 вересня 1941 року. Усього було чотири великих хвилі селекций у Дахау в 1942 році, а в 1943 нова політика – не безпосереднього знищення, а знищення працею – запанувала. Але в таборі і надалі продовжувалися знищення непрацездатних ув'язнених, тепер вже офіційно не санкціоновані нацистським режимом.

Також характерною рисою Дахау була організація медичних експериментів і досліджень на базі табірного лазарету. Лазарет спочатку займав 6 бараків: А, В, 1, 3, 5 і 7. перші два були «зразково-показовими», їх звичайно показували візитерам. Була складена величезна картотека, що повинна була вказувати на  турботу табірного начальства про здоров'я ув'язнених. Дахау фактично став одним з основних ланок у широкомасштабній програмі Гиммлера з організації різних дослідницьких програм на благо вермахту, «німецької раси» і майбутньої світової імперії. Однієї з ключових фігур у проведенні досвідів був Racher, досить ерудований фахівець, що ставився при цьому до зеків тільки як до матеріалу для досвідів. Для його досліджень із проблем раку у в'язнів Дахау брали кров; також на ув'язнених досліджували вплив винаходу Rасhеr'а – гемостатического препарату Polygal. Dr. Brahtel займався дослідженням гепатиту.  Claus Schilling, намагаючись винайти вакцину проти малярії, інфікував нею близько 1100 ув'язнених. Саме в Дахау і Равенсбрюці проводилися найперші дослідження сульфаніламідних препаратів і біохімічних засобів, що, як сподівався Гиммлер, повинні були стати «німецьким пеніциліном». Досліди курирувала не тільки Ahnenerbe, але і військова авіація: експерименти з дослідження впливів  низького тиску і низьких температур на організм людини повинні були допомогти німецьким льотчикам ефективніше боротися з авіацією союзних військ. Однією з найбільш розповсюджених хвороб у таборі був туберкульоз, і це також використовувалося для проведення дослідів. Треба сказати, що піддослідні, проте, підтримувалися в стані гарного фізичного здоров'я, могли забезпечуватися кращою їжею і утриманням, але розплатою часто була смерть.

У Дахау ув'язнені підрозділялися на безліч різних груп, що спочатку позначалося кольоровими кружками або смугами, але з 1937 були введені стандартні позначення й однакова смугаста форма. Деякі групи, представлені в Дахау:

- євреї – у Дахау стали більш масово надходити тільки з 1938 року; але вже в початковий період простежується пряма залежність між кількістю страчених ув'язнених і кількістю євреїв. На думку дослідника Zamecnic, у цей період євреї складали не менш половини убитих;

- цигани, Roma і Sinti, у Дахау стали з'являтися з 1934, коли Гиммлер вирішив зробити табір не тільки інструментом політичного терору, але й інструментом «очищення раси». У Дахау вони працювали поряд з євреями на плантації. Також саме над ними робили досліди щодо впливу морської води на організм людини;

- радянські військовополонені – одна з найбільш постраждалих від сваволі нацистів груп. Дахау був одним з таборів, де проводилися масові знищення радянських військовополонених у перший період війни на східному фронті. Усього тут було 9 масових убивств протягом вересня 1941 року, коли загинуло близько 5 тис. чоловік. Про ці розправи нічого не знали навіть самі ув'язнені. Більш трьох четвертих убитих військовополонених були з XIII військового округу, у тому числі з таборів військовополонених у Hammelburg, Sulzbach, Weiden, Wurtzburg/Weisenberg. Надалі в Дахау було відведено кілька бараків для радянських військовополонених, що були обгороджені дротом і строго ізольовані від інших;

- гомосексуалісти – усього їх пройшло 583 через табір, 100 з них загинуло. Вони були максимально ізольованою і принижуваною групою, багато хто з них був кастрований. При цьому гомосексуалізм процвітав серед табірної адміністрації. У найбільшій кількості вони надходили в Дахау після знищення в 1934 році верхівки СА, очолюваної впливовими людьми гомосексуальної орієнтації;

- єговісти – у самому Дахау це була невелика група, більше їх перебувало у філіях табору, але, звичайно, не на військових виробництвах;

- священики – саме в Дахау було сконцентровано значне їхнє число: до кінця 1940 стали вивозитися священики з інших таборів і відправлятися в Дахау. До кінця війни через табір пройшло їх 2720  чол. більш ніж 20 національностей. Особливо багато серед них було поляків, досить багато німців, чехів, французів. У такий спосіб проводилася політика знищення також і національних еліт підкорених держав. Спочатку священники перебували на більш привілейованому положенні, вони мали краще забезпечення харчуванням і менше працювали, але вже у вересні 1941 привілеї були скасовані, священники стали об'єктом ще більших знущань, над ними частіше, ніж над іншими, проводили медичні досліди;

- жінки – перебували в табірному борделі, що діяв у Дахау з травня 1944 року до початку 1945 року. Перші шість жінок були ув'язненими Равенсбрюка. Відвідування цього закладу було дозволено як привілей для адміністрації табору і частини в'язнів. У Дахау і його філіях, де величезний моральний вплив мали комуністи, як найбільш свідома і консолдована група, під їх впливом значна частина політичних ув'язнених свідомо не відвідувала бордель, бачачи в створенні цього закладу ще одну міру приниження ув'язнених.

У Дахау в основному тільки з 1940-х почалося найбільш масштабне використання ув'язнених в економічних цілях, стали активніше організовувати зовнішні команди і філії. Ув'язнені зовнішніх команд використовувалися найбільш широко на будівництві, у сільському господарстві, були робітниками в різних СС-івських підрозділах, на відновленні руйнувань. Найбільша філія знаходилася в Аллаху, де звичайно 3500 – 5000 ув'язнених використовувалися на виробництві озброєння. У філіях в Аугсбурзі в'язні робили літаки Messerchmitt. В авіапромисловості в'язні були задіяні у філіях у Gablingen, Leonberg, Frierichstagen, Kempten, Kottern-Weidach. Філії, як правило, були нашвидку спорудженими будівлями, що постійно піддавалися бомбардуванням, хоча умови життя і режим утримання сильно відрізнялися.

Говорячи про Дахау, необхідно також охарактеризувати рух Опору, що тут був досить стильним. При цьому сучасні дослідники розуміють під рухом Опору будь-яку діяльність або підготовку до діяльності, спрямовану на зрив заходів табірного начальства, що служить зміцненню солідарності в'язнів, і навіть узагалі боротьбу за біологічне виживання, а також боротьбу за самоствердження, за збереження власного достоїнства. Раніше ці аспекти в значній мірі недооцінювалися, увага в основному приділялося дослідженню організованих актів саботажу, утеч, поширенню листівок і т.д. Усі ці форми боротьби, безсумнівно, мали місце в Дахау, але варто визнати, що установити їхні дійсні масштаби неможливо. Часто табірне начальство чинило розправи над ув'язненими під приводом покарань за втечі або саботаж, у той час як зовсім очевидно, що втеча з центрального табору (не з філії або робочої команди) була принципово неможлива. Також немає ніяких достовірних свідчень про те, що саботаж був у таборі  скільки-небудь широко організованим явищем. Скоріше можна говорити про наявність безлічі невеликих груп і окремих осіб, що займалися саботажем. У Дахау було поширене прослуховування передач московського або лондонського радіо, причому використовувалися як приймачі, установлені для користування табірного начальства, так і саморобні. З 1942 року в таборі поширювалися інформаційні бюлетені. У лазареті також часто працювали люди, що протистояли нацистському керівництву табору: це були як лікарі, так і працівники з числа в'язнів, що рятували хворих від «селекції», власними силами організовували лікування. У 4-й кімнаті 1-го блоку, у т. наз. «Prominentenstube», лікарі ховали окремих ув'язнених, яким загрожувала загибель.

Спірним є питання про існування в Дахау організованого центра Опору, тобто певного єдиного керівництва антифашистським рухом. Комуністи були настільки впливовою і консолідованою групою, що багато в'язнів були впевнені в існуванні чітко структурованої підпільної організації комуністів. Але свідчення з цього питання в повоєнний час були дуже політизованими й ідеологічно заангажованими, у той же час суперечливими, часто це були тільки загальні фрази, що викликають у дослідників сумнів. Більш імовірно, що в Дахау, особливо до 1943 року, існувала скоріше безліч розрізнених груп антифашистів, що створювалися на основі особистої дружби, земляцтва або партійної приналежності, ці групи дійсно мали прагнення до об'єднання своїх зусиль. Тим більше сумнів викликає твердження про наявність якогось «міжнародного керівництва Опором», хоча, безсумнівно, мали місце спроби до об'єднання німецьких і австрійських комуністів, ув'язнених-югославів і радянських військовополонених. Безсумнівно, ув'язнені Дахау й особливо його філій установлювали контакти і з остарбайтерами, і з іншими антифашистськими групами, наприклад,  з організацією «Братерська співпраця військовополонених». Свідченням цього було повстання, підняте разом з антифашистами міста Дахау 28 квітня 1945 року, що зірвало плани нацистів на тотальне знищення в'язнів при евакуації.

У цілому можна говорити скоріше про неформальне лідерство комуністів, що, на відміну від інших таборів, не відрізнялися партійним сектантством і співробітничали і з людьми інших політичних переконань. На відміну від Бухенвальда, де комуністи займали всі найвищі з доступних в'язням посад, у Дахау їхнє положення не було так чітко визначене. Вони не використовували методів терору для примусу інших ув'язнених для реалізації яких-небудь заходів, що самі комуністи організовували.

Складним є питання про кількість загиблих у Дахау і про загальне число в'язнів. У Дахау, як і в інших таборах, працював крематорій („барак Х”), що став основним місцем знищення на останньому етапі існування табору. Що ж стосується газової камери, то питання про її використання в Дахау не цілком з'ясоване, але очевидно, що для масових страт вона не використовувалася. Можливо, вона застосовувалася обмежено для медичних досвідів Rасhеr'а. Навіть в останній період існування табору, на відміну від всіх інших таборів, газова камера не стала місцем масових знищень. Можливо, це зв'язано з тим, що табірна адміністрація перед очевидним фактом майбутньої перемоги антифашистської коаліції і майбутнього суду над нацистами хотіла залишати якнайменше слідів злочинів у вигляді трупів, яких у Дахау була величезна кількість у зв'язку з епідемією тифу. Так що на повну потужність використовували крематорій.

Одночасно в Дахау утримувалося максимально до 100 тис. чоловік. Усього через табір пройшло більш 250 тис. чоловік з 24 країн світу. За різними оцінками, з них загинуло від 40 до 70 тис. чол.

СІУ •   Новини  •  Заходи •   Усна історія •   Схід-Захід  •  Бібліографія  •  Конкурси  •  Партнери  •  Архів  •  WWW