СІУ •   Новини  •  Заходи •   Усна історія •   Схід-Захід  •  Бібліографія  •  Конкурси  •  Партнери  •  Архів  •  WWW

Гітлерівська Німеччина стала класичною країною таборів.

Прославлена витонченим бароко, тепер вона  могла гордиться своїми бараками...Еволюція від бароко до бараку – свого роду історичний процес,

який наглядно свідчить про розвиток німецької культури під п’ятою Гітлера.

Балис Сруога. Ліс богів

Нацистські концтабори та історія: дослідження злочинів

Період перебування німецьких націонал-соціалістів при владі (1933-1945) став одним з трагічнішим етапом світової історії. Найганебнішим елементом цієї тоталітарної системи стали концентраційні табори, де  нацисти  за незначний період знищили мільйони своїх політичних противників та „неповноцінних” народів. Фактично концтабір став уособленням самих страшних злочинів проти народів Європи та людства. Перші дослідження з даної тематики, які мали скоріше характер журналістського розслідування, вийшли ще до закінчення війни з Німеччиною та в перші місяці після цього. Наприкінці 1944 року у Радянському Союзі була надрукована невеличка книга «Табір на Майданеку»[1], де містилися дві роботи радянських журналістів: Бориса Горбатова та Костянтина Симонова, які побували у звільненому Червоною армією колишньому концтаборі Майданеку. Схоже дослідження зробив у 1945 в своїй роботі „Треблінське пекло”[2] Василь Гроссман, де він намагався показати всю жахливу картину цього табору смерті.

Радянська історіографія приділяла велику увагу вивченню теми нацистських концтаборів. При цьому головний акцент робився на незломленності радянських людей в  страшних умовах концтабору, організації антифашистського підпілля, інтернаціональному єднанню усіх ув’язнених. На цьому зроблено акцент у роботах Паливоди С.С. «Трагедія та подвиг Бухенвальду»[3], Бродського Е.А. «Вони не пропали без вісті.»[4]. Такої тенденції не позбавлені деякі видання, які вийшли вже після розвалу СРСР, як наприклад, „Безсмертя. Книга пам’яті України 1941-1945”[5], де у розділах „В нацистських таборах смерті”, „Діти – жертви гітлерівського режиму” та „Гірка доля українських остарбайтерів” досліджується важка доля українців (в основному військовополонених), які потрапили до концентраційних таборів. У 1995 році вийшла книга товариства Міжреспубліканської асоціацією колишніх в’язнів фашизму (Москва) „Казематами смерті”[6], де опис страшної системи концтаборів переплітається з зображенням опору, який чинили радянські люди проти злочинної системи націонал-соціалізму. В останній час з’явилася нова література присвячена діяльності підпілля у концтаборах, наприклад, робота ізраїльського автора Шнеер А. «Полон»[7], де на основі раніше не використаних джерел реконструюються важливі факти історії Бухенвальдського підпілля, а  також стаття Альперіна Е.Г. „І знову звучить Бухенвальдський набат...” у збірнику спогадів колишніх в’язнів нацистських концтаборів мешканців Харківщини „Ми перемогли смерть”[8]. Серед відомих радянських досліджень з цієї тематики хотілося ще б назвати кілька  цікавих робіт. У монографії „Тюремна система нацизму та її крах”[9] Семиряга М.І. намагався показати систему концтаборів як один з найстрашніших елементів нацистської політичної системи як у Німеччині так і в окупованій Європі. Великий інтерес представляє дослідження Полторака А.І. „Нюрнберзький епілог”[10], в якому автор на основі матеріалів Нюрнберзького процесу показує весь жах системи нацистських концтаборів (зокрема використання газових камер для вбивства євреїв у Аушвіцу).

Цікавою та малодослідженою залишається тема перебування у нацистських концтаборах під час Другої світової війни українських націоналістів, які потрапляли туди за незгоду з окупаційною політикою Німеччини. Абсолютна їх більшість після закінчення Другої світової війни залишалася  у західній Європі  або виїхали до Канади, де вони створили Світову лігу українських політичних в’язнів (СЛУП). У 1990 році видавництво СЛУП випустило книгу „В боротьбі за Українську Державу”[11], де містилося багато статей, есе, історичних досліджень, які присвячені перебуванню українських політичних в’язнів у нацистських концтаборах. У 1996 році  була видана книга „Українські політичні в’язні в нацистських концтаборах”[12], автором якої став лідер СЛУП Михайло Марунчак.  У роботі добре описана ієрархічна та адміністративна  структури в нацистських концтаборах, „повсякденне життя”  ув’язнених: одяг, санітарні та гігієнічні умови, час вільний від праці. Автор провів, спираючись на багато джерел, наукове дослідження нацистських злочинів у  таких страшних фабрик смерті, як Аушвіц та Маутхаузен. Окремий розділ книги присвячений перебуванню українського націоналістичного підпілля у різних концентраційних таборах (Дахау, Бухенвальді, Заксенхаузені та інш.). Крім того, дослідження з даної тематики можна знайти в Інтернеті, як наприклад, стаття Музиченко С.[13]

Існує великий масив літератури по Холокосту, у якій проводяться дослідження системи нацистських концтаборів. Прикладом цього можуть служити роботи Михмана Дана[14] чи Василя Гроссмана та Ільї Еренбурга[15].

Якщо говорити про дослідження з даної тематики, які були проведені на Заході, то тут слід зауважити, що найбільш визначні дослідження, наприклад Е. Когона, на жаль недоступні автору. Серед доступних робіт можна сказати  вже вище згадану роботу А. Шнеера „Полон”, а також дослідження французького автора  Ж. Деларю „Історія гестапо”[16] та „Злет та падіння Третього рейху” американського публіциста У. Ширера[17]. Шнеер у своєму дослідженні описав важку долю радянських військовополонених-євреїв,  які волею долі потрапили у лещата нацистської системи. Дослідник приводить численні приклади масових вбивств радянських військовополонених у нацистських концтаборах. Деларю та Ширер, спираючись у багато в чому на роботи Когона, у своїх дослідженнях зобразили ті страшні муки, які прийшлося пережити євреям, радянським військовополоненим, остарбайтерам, полякам та іншим групам, яких нацисти вважали untermenshhen, у млинах смерті націонал-соціалізму. У роботах Деларю та Ширера  добре досліджені „медичні експерименти”, які проводили есесівські „лікарі”- садисти  Хирт, Менгеле та Рашер у  концтаборах над ув’язненими. До речі, матеріалів псевдонаукові експерименти нацистського режиму багато в мережі Інтернету (наприклад, сайт присвячений  нацистським концентраційним таборам „Конвеєр смерті”[18] та багато інших).

Багато меморіалів нацистських концтаборів, таборів примусової праці, гетто та таборів знищення мають свої сайти в Інтернеті. Серед них можна знайти координати меморіалів:

Аушвіцу (http://www.auschwitz-muzeum.oswiecim.pl/html/eng/start/index.php),

Гросс Розену  (http://www.gross-rosen.pl/),

Маутхаузену (http://www.mauthausen-memorial.at/),

Малого Тростянця(Білорусь) (http://www.deathcamps.org/occupation/maly trostinec.html),

Кайзевальду (Латвія) (http://motlc.wiesenthal.com/text/x12/xr1201.html),

Дахау(http://www.nationmaster.com/encyclopedia/Dachau_concentration_camp/The_memorial_site)

та багатьох інших.

Радченко Юрій

СІУ •   Новини  •  Заходи •   Усна історія •   Схід-Захід  •  Бібліографія  •  Конкурси  •  Партнери  •  Архів  •  WWW