С.О.Сєряков. Соціально-культурні передумови
появи польського перекладу Біблії.

Переклад Св.Письма на національну мову завжди становить знаменну історичну подію, яка не лише засвідчує досягнення певним народом високого рівня самосвідомості, але й надає потужний імпульс його подальшому культурному розвитку. За таких умов дослідження соціально-культурних чинників появи польського перекладу Біблії дозволяє не лише краще зрозуміти рушійні сили та хід націотворення даного народу, але й встановити причини гальмування аналогічних явищ в українському середовищі.

Перш ніж перейти до з’ясування передумов появи польськомовної Біблії виглядає доцільним коротко розглянути сам перебіг цього процесу. Перші відомості про існування польського перекладу Св. Письма стосуються першої половини ХІV ст. Саме тоді у Кракові з’являється Флоріанський псалтир, який складався з латинського, німецького і польського тексту [1, c. 416]. Існують також непідтверджені відомості про створення у другій половині ХІV ст. – першій половині ХV ст. декількох повних рукописних перекладів Біблії на польську мову. Зокрема, Ян Длугош у своїй хроніці у зв’язку зі смертю королеви Ядвіги (1390 р.) згадує про її схильність до читання Св. Письма і інших релігійних книг, які були перекладені на польську мову. Аналогічні відомості наводить також Мацей Мєховіта [2, т. 1, c. 190]. Ще одним легендарним польським перекладом Св. Письма є так звана Біблія королеви Софії. Її створення датується 1453-1461 рр. і пов’язується з ініціативою четвертої дружини Володислава Ягайла. Разом з тим, цей варіант Св. Письма міг становити лише копію давнішого екземпляра королеви Ядвіги [1, c. 416].

Якщо до періоду Реформації польські переклади Біблії були репрезентовані поодинокими легендарними рукописами, то з її початком вони перетворюються на масову друковану продукцію. Першим кроком у цьому напрямку став вихід у 1532 р. Краківського псалтиря. Далі, у 1551 р., вперше польською мовою було надруковано Новий Заповіт, автором перекладу якого був лютеранин Ст. Мужиновський. Вже незабаром, у 1556 р., з’явилося й перше католицьке видання польськомовного Євангелія. Його перекладачем вважається відомий польський історик Марцин Бєльський [1, c. 416]. Поява у 1561 р. католицької Біблії Яна Ніча Леополіти (1527-1572), започаткувало друкування повного польського перекладу Св. Письма [2, т. 2, c. 496]. У 1563 р., за дорученням князя Миколая Радзивіла Чорного з’являється кальвіністський варіант Св. Письма, надрукованого польською мовою (так звана Брестська або Радзивілівська Біблія) [3, c. 482]. В 1670-74 рр. свій переклад Св.Письма на польську мову здійснив аріанин Симон Будний. Нарешті у 1599 р. вперше вийшло повне видання Біблії о. єзуїта Якуба Вуйка, яке тривалий час вважалося найкращим польським перекладом Св. Письма. Про мовні достоїнства Біблії Я.Вуйка свідчить той факт, що до другої половини ХІХ ст. не з’явилося жодного її нового перекладу на польську мову [1, c. 416].

Передумови появи польськомовної Біблії як масового явища слід шукати насамперед в особливостях духовного розвитку західноєвропейської цивілізації у період пізнього середньовіччя. Конкретніше йдеться про дедалі більше поширення серед суспільної еліти Західної Європи концепції “devotio moderna (тобто – “нової побожності”), яка сформувалася ще у другій половині ХІV ст. Головну її сутність складало дотримання принципу особистого зв’язку між людиною та Богом за допомоги читання, індивідуальної молитви та роздумів [4, c. 75]. Звітси – поширення серед прихильників “нової побожності” прагнення звільнитися з-під впливу посередника у цих відносинах (тобто - церкви) і перейти до самостійного вивчення змісту Біблії. На подібній ідейній платформі перебували не лише прихильники “нової побожності”, але й більшість гуманістів. Останні нерідко були запеклими прихильниками ідеї побудови свого духовного життя у відповідності з оригінальним, звільненим від середньовічних нашарувань, змістом Біблії. Подібний поворот ad fontes знайшов відображення у зверненні багатьох гуманістів (особливо - заальпійських) до давньоєврейських і грецьких версій Св. Письма та їх перекладі на латину.

Поступове перетворення “внутрішньої релігійності” з елітної на масову форму духовного життя людини спричиняє також переклад Біблії й на новітні мови. Каталізатором цього процесу став винахід друкарського верстату, який зробив книги, в тому числі – й релігійного змісту, значно поширенішим, дешевшим, а отже – демократичнішим явищем. В результаті, упродовж 1445-1520 рр. у католицькій Європі з’являється 156 повних латинських видань Біблії, 60 видань “Наслідування Христа”[1], десятки перекладів Біблії на різні мови, в т. ч. 22 німецькі версії. В цілому література релігійного змісту складає в цей час до 75 % усієї друкованої продукції [4, c. 108].

Кульмінаційним моментом у перетворенні концепції “внутрішньої релігійності” на елемент масової свідомості населення Західної Європи став початок Реформації. Не оминуло це суспільно-релігійне явище й польські терени. Паралельно з поширенням у Польщі реформаційних вчень цілком природньо збільшувалося й число прихильників перекладу Св. Письма на польську мову. Свідченням того, що вже у перші десятиріччя після виступу М. Лютера подібна ідея користувалася підтримкою серед місцевої соціальної еліти, є постулати Шредського сеймику 1534 р. Зокрема, серед них міститься вимога друкувати польською мовою не лише “історію, хроніки, наші права”, але й Біблію. Факт появи подібної пропозиції тим більше вражає з огляду на жорстку політику, яку здійснював щодо протестантів Сігізмунд І. За таких умов відкрите висунення ідеї створення польського перекладу Біблії може слугувати доказом її схвального сприйняття набагато ширшою спільнотою, ніж соціальна еліта одного воєводства. Цікавим є також саме формулювання вищезгаданого постулату. Воно витримано цілком у відповідності з концепцією “нової побожності”. “Тут також є очевидною для нас велика кривда від священиків. Адже кожний народ має Св. Письмо своєю мовою, а нам священики кажуть бути глупими”. Схожі мотиви прослідковуються також у діяльності сейму Польщі 1555 р. Зокрема, підчас розгляду можливості створення національної церкви головний наголос робиться не на догматичних питаннях, а на необхідності наближення релігії до світських людей. Прикладом в цьому відношенні слугували православні слов’янські народи. Зокрема, один з постулатів сейму вимагав того, “щоб служба Божа могла відбуватися публічно національною мовою подібно тому, як Свята Столиця дозволила це болгарам, які є одномовними з поляками” [4, c. 126].

Отже ініціатива масового поширення польськомовної Біблії походила насамперед зі шляхетського середовища. Зростання інтересу цієї верстви до ідеї перекладу Св. Письма було вірогідне пов’язане з її активною боротьбою упродовж ХVІ ст. за незалежність від духовної влади. Поряд з масовою підтримкою польською шляхтою різних протестантських течій (насамперед кальвінізму і аріанства) подібні прагнення знайшли відображення також в обмеженні прав католицьких священиків. Зокрема, у 1563/64 р. сеймом Речі Посполитої була скасована обов’язковість виконання державою вироків церковних судів [5, c. 83]. Це, зокрема, дозволило шляхті стати непідконтрольною католицькій церкві у вирішенні такого болючого питання як сплата десятини. Апогеєм процесу звільнення соціальної еліти Речі Посполитої з-під опіки католицизму стала легітимізація принципу релігійної толерантності. Останнє знайшло відображення у тексті Генеральної Варшавської конфедереції, створеної напередодні обрання королем Генріха Валуа на конвокаційному сеймі 1573 р. У другому пункті цього документу, зокрема, говориться, що майбутній король має присягнутися зберігати мир у стосунках між прихильниками різних конфесій. В той же час третій пункт Генеральної Варшавської конфедереції містив зобов’язання усіх осіб, які його підписали, зберігати у державі релігійний мир, відмовлятися від переслідування один одного з релігійних мотивів, а також – всіляко чинити опір будь-якій владі у здійсненні подібних нетолерантних вчинків [6, c. 173].

Ще однією природньою передумовою для підвищення у ХVІ ст. інтересу шляхти до духовних питань було зростання загального рівня її освіченості. Наявність подібного прогресу у ХVІ ст. насамперед підтверджується масовим відвідуванням польською соціальною елітою закордонних університетів. Про масштабність подібних освітніх міграцій свідчить, зокрема, факт створення у Падуанському університеті у 1592 р. польської нації - спеціальної конгрегації студентів-вихідців з теренів Речі Посполитої [7]. Іншим доказом тодішнього підвищення освіченості польської соціальної еліти є різке розширення у другій половині ХVІ ст. кола навчальних закладів Речі Посполитій (насамперед – за рахунок створення протестантських, єзуїтських і академічних шкіл). Двоє з новостворених освітніх осередків (у Вільно і Замості) отримують університетський статус [див., зокрема, 8, c. 265, 277; 9, c. 34]. Ще одним свідченням того, що у ХVІ ст. відбувається значне зростання освіченості польської соціальної еліти стало активне ангажування її представників до сфери літературної творчості. Якщо на початку ХVІ ст. авторами більшості творів, надрукованих у Польщі, були міщани, то в подальшому у цій сфері дедалі виразнішу перевагу здобуває шляхта. Паралельно з цим процесом спостерігається зростання питомої ваги польських видань за рахунок зменшення кількості латиномовних книг [4, c. 115]. Останнє явище опосередковано підтверджує, що польська шляхта ХVІ ст. була набагато більше прив’язаною саме до національномовної, а не латинської книжкової культури (Зокрема, саме польською мовою писали свої твори такі відомі діячі польської культури ХVІ ст. як М.Рей, Я.Кохановський, П.Скарга та ін.).

Чим можна пояснити надання соціальною елітою Речі Посполитої переваги саме польським, а не латинським духовним книгам? По-перше, значна частина тодішньої польської аристократії і шляхти була протестантською[2], а отже – поділяла характерну для реформаційних кіл любов до націоналізації священих текстів. По-друге, у ХVІ ст. в Речі Посполитій ще не було створено настільки щільної мережі середніх латинських шкіл (протестантських, єзуїтських і академічних), як у ХVІІ ст. Відповідно, значна частина шляхти, особливо – дрібна, була позбавлена можливості стати добре обізнаною у латині. По-третє ж, у ХVІ ст. значення польської мови у культурно-релігійному житті Речі Посполитої було принаймні не меншим, ніж латини [11, c. 24-25].

В умовах охоплення панівного класу Речі Посполитої реформаційними вченнями, зростання його інтересу до польськомовної Біблії не могло не враховуватися й оновленим, посттрідентським, католицизмом. Адже одним з наріжних каменів ведення ним ідеологічної боротьби проти протестантизму стає принцип “cuius regio – eius religio (чия влада, того й віра)”. Поряд зі школою та проповіддю, важливим чинником боротьби посттрідентського католицизму за душі представників соціальної еліти Речі Посполитої стає масове поширення польськомовної друкованої релігійної літератури. В цьому зв’язку характерною є позиція Я. Вуйка, який на початку “Католицької постили” (1573/75 рр.) зауважує, що “зважаючи на часи, для порятунку церкви потрібно використовувати різноманітні ліки. Оскільки в наші часи з’явилося дуже багато катехізисів, молитв і некатолицьких трактатів польською мовою ….. є в тому потреба щоб й запобіжні ліки також подавалися у польській мові” [3, с. 140]. Про активну реалізацію орденом подібної тактики свідчить той факт, що в період з 1564 р. до 1600 р. польські єзуїти надруковали 344 різних видань, 126 з яких складали саме полемічні твори [12, c. 238]. Наслідком зростання друкарської активності “Товариства Ісуса” стала кардинальна зміна ситуації на ринку книжкової продукції Речі Посполитої. Якщо в 1560-70-х рр. більшу його частину складали протестантські твори, то в першій чверті ХVІІ ст., в цьому відношенні навпаки вже чітко прослідковується перевага католиків [6, c. 166].
Поява у другій половині ХVІ ст. польської католицької Біблії також була викликана необхідністю підвищити професійний рівень священиків римської церкви. Як відомо, однією з характерних рис посттрідентського католицизму було підвищення значення релігійної обрядовості та встановлення суворішого контролю за її здійсненням парафіяльними священиками [5, c. 30, 33]. Подібний стан речей вимагав від останніх досконалого знання, як літургійної літератури, так і Св. Письма. З огляду на те, що у другій половині ХVІ ст. курс Тридентського собору на створення мережі діацезіальних семінарій лише почав реалізовуватися, єдиним засобом підвищення дієздатності парафіяльних священиків було забезпечення їх польськомовною літературою. Адже катастрофічний стан католицької церкви у Польщі в середині ХVІ ст. вимагав ведення нею активної ідеологічної боротьби вже зараз, не чекаючи, коли сформується нове покоління священиків. Окрім того, польськомовна релігійна література була зручнішою підчас підготовки священиками проповідей, читання яких стає надзвичайно поширеним у католицькій Європі саме за часів пізнього ренесансу і бароко [13, c. 161-162]. Проповіді будувалися з урахуванням мовної ерудованості їх аудиторії, і тому, як правило, складалися у Речі Посполитій польською. Ще однією вірогідною причиною появи польськомовної Біблії є активізація в посттрідентському католицизмі жіночого релігійного (в тому числі – й чернечого руху). Адже для його потреб у другій половині ХVІ – на початку ХVІІ ст. створюється ціла бібліотека релігійних творів саме польською мовою [5, c. 84].

Таким чином, поява у ХVІ ст. один за одним декількох друкованих варіантів польської Біблії було викликане дією цілої низки суспільно-культурних процесів. Початковим поштовхом у цьому відношенні стало поширення у загальноєвропейському масштабі концепції “нової побожності”, а згодом – й генетично пов’язаної з нею Реформації. На польському грунті обидва ці процеси отримали додатковий імпульс внаслідок підвищення загального рівня освіченості місцевої шляхти і активізації її боротьби за розширення своїх станових прав. Значну роль у перетворенні польськомовної Біблії на масове явище відіграла також ідеологічна конкуренція між Реформацією і католицькою церквою, яка примусила останню здійснювати пропаганду Св. Письма у більш демократичній мовній формі.

[1] Ця книга з’явилася бл. 1400 р. у середовищі прихильників “нової побожності”, а згодом  на протязі століть залишалася одним з найпопулярніших духовних текстів у західному християнстві.

[2]Перший єзуїт, який відвідав Польщу, Альфонс Сальмерон, у 1555 р. згадував в цьому зв‘язку у листі до Ігнатія Лойоли, що “майже вся шляхта отруєна єресями …. тут з кожним днем чахне й та одробина доброго, яка лише тут є, а шляхта загарбує церковні доходи та маєтки, а навіть землі та замки єпископів, не оглядаючись зовсім ні на правду, ні на справедливість [10, c. 31]/

Література.

1.    Historia chrzeњcijaсstwa. - Warszawa: Vocatio, 2002.

2.    Bentkowski F. Historia literatury polskiej. - Poznan: F. Kruckiego, 1814. T. 1, 2.

3.   Mecherzyсski K. Historya wymowy kaznodziejskiej w Polsce, obejmuj№ca wiadomoњж o najcelniejszych mowcach koњcioіa polskiego w czasach Zygmuntowskich. – Krakуw: Czas, 1864.

4.    Kіoczowski J. Dzieje chrzeњciaсstwa polskiego. - Warszawa: Swiat Ksi№їki, 2000.

5.    Kіoczowski J. Koњcioі katolicki w њwiecie i w Polsce. Szkice historyczne. - Katowice: ksiкgarnia sw. Jacka, 1986. - 164 s.

6.Кареев Н. Очерки из истории европейских народов. - Ч.2. - Очерк истории рефармационного движения и католической реакции в Польше. - Москва: типография А.И. Мамонтова и к., 1886. - 188 с.

7.Barycz H. Archiwum nacji polskiej w Uniwersytecie Padewskim. – Wrocіaw-Warszawa – Krakуw - Gdaсsk: Zakіad Narodowy imienia Ossolinskich, 1971.

8. Kot St. Historia wychowania. Zarys podrecznikowy.- T.1.- Od starozytnej Grecji do polowy w. XVIII.- Lwow: Panstwowe wydawnictwo ksiazek szkolnych, 1934.

9.Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х – початок ХХ ст.). – Київ: Радянська школа, 1991.

10. Сушко О. Впровадження єзуїтів до Польщі // Записки НТШ. – Т. LVIII. - Львів: друкарня НТШ. – С. 29-60.

11. Дзюба Е.Н. Просвещение на Украине и его роль в укреплении связей украинского народа с русским и белорусским: вторая половина XVI - первая половина XVII в. - Киев: Наукова думка, 1987. - 132 с.

12. Chrzeњcijaсstwo w Polsce. Zarys przemian (966-1979). Praca zespoіowa pod redakcj№ Jerzego Kіoczowskiego. - Lublin: Towarzystwo naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 1992.

13. Мanuel Moran, Jose Andres-Gallego. Kaznodzieja // Czlowiek baroku, Warszawa, 2001. – C. 159-197.