Д. ЧОРНИЙ. Доцент кафедри українознавства філософського факультету
Харківського національногоуніверситету ім.В.Н. Каразіна. Газета «Слобідський край», 20 березня 2003 року, № 52 (20104). Данило Галицький -перший король Русі НЕЩОДАВНО ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ ВНЕСЛА ЗМІНИ ДО ЗАКОНУ ПРО ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ УКРАЇНИ, ЗАСНУВАВШИ МЕДАЛЬ КНЯЗЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО. НЕЮ НАГОРОДЖУВАТИМУТЬСЯ ВІЙСЬКО ВОСЛУЖБОВЦІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ Й ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ, А ТАКОЖ ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ ЗА ЗНАЧНИЙ ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК У РОЗБУДОВУ УКРАЇНИ, СУМЛІННУ Й БЕЗДОГАННУ СЛУЖБУ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ. БАГАТЬОМ НАШИМ СУЧАСНИКАМ, ОКРІМ ІСТОРИКІВ І ТИХ, ХТО ДОБРЕ ЗНАЄ МИНУЛЕ НАШОЇ КРАЇНИ, ЦЕ ІМ'Я, НАПЕВНЕ, МАЛО ЩО ГОВОРИТЬ. ХТО Ж ТАКИЙ ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ, НА ЧЕСТЬ ЯКОГО ЗАСНОВАНО ЩЕ ОДНУ ДЕРЖАВНУ НАГОРОДУ? ХІІI століття в Україні пов'язане з ім'ям Данила Романовича — сина великого князя Романа Мстиславича, що заснував у 1199 році Галицько-Волинську державу. На думку видатного українського історика першої половини XX ст. Д. Дорошенка, Галицько-Волинське князівство — це «друга велика держава на українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла об'єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу». Політична діяльність князя Данила припала на часи величезних катаклізмів, докорінних змін геополітичної ситуації на Європейському континенті. Після смерті в 1125-му київського великого князя Володимира Мономаха припинилось існування Київської Русі — великого державного об'єднання доби раннього середньовіччя. На українських землях розгорнулася боротьба між представниками Галицького, Волинського, Чернігівського та Київського князівств за політичну спадщину Києва. Центр політичного життя переміщувався поступово з Наддніпрянщини далі на захід українських земель. Водночас на півночі також постали кілька центрів — Суздаль, Володимир, Новгород, князі яких почали будувати власну, російську державність. У 1204 році припинила існування Візантійська імперія. На її уламках постали дві ворогуючі сили — створена хрестоносцями Латинська та Нікейська імперії, що успадкували візантійські традиції. З 1237-го до кінця 1250-х років вся східна та центральна Європа перебувала під руйнівними ударами монголо-татарських завойовників. Більша частина земель колишньої Київської Русі підпала під владу нової імперії — Золотої Орди, що простягалася до Китаю.
Українські землі опинилися в епіцентрі протистояння між християнською цивілізацією та цивілізацією кочівників зі Сходу, між православ'ям та католицизмом. Все це ставило перед політиками XIII ст. завдання найвищої складності. Необхідність постійно «встигати» за швидкими змінами політичної ситуації вимагали поширення контактів, обміну інформацією, а, отже, відкритості і мобільності від суб'єктів політичного життя. Важливою якістю політика стало уміння постійно маневрувати в пошуках оптимальних рішень між внутрішніми і зовнішніми коаліціями, щоб не бути захопленим зненацька ворогами. Данило Романович належав саме до такого типу політичних діячів доби, які спромоглися відчути виклик часу. Данило народився в 1201 році. Шлях до батьківського престолу у нього виявився дуже складним. Його батько був убитий у червні 1205-го під час походу в Польщу, що призвело до спалаху боярських заворушень і тривалої феодальної війни за право бути галицьким князем між численними претендентами з династій Чернігівських, Київських князів та Угорських королів. Малий Данило вимушений був разом з матір'ю та молодшим братом Васильком на певний час покинути батьківщину. Він виховувався при дворі Угорського короля. В 1211-му Данило посаджений на Галицький престол місцевими боярами, які розраховували на те, що будуть самі правити від імені малолітнього князя, перетворять його на слухняного виконавця їхньої волі. З цією метою вони навіть примусили покинути Галич матір Данила. Під час прощання Данила з матусею стався епізод, що промовисто свідчив про непересічний, владний, рішучий характер юного князя. От як оповідає наш літописець: «Данило ж не хотів зоставити матір свою і плакав за нею, ся дитина. Але, приїхавши, Олександр, тивун шумський, узяв [коня] за повід, і він, [Данило], видобувши меча, ударив його, та рубнув коня його під ним. Тоді мати, взявши меча із рук [і] умовивши його, [Данила] зоставила... в Галичі». Відтак можна припустити, що місцевим боярам подібний прояв характеру не був до вподоби. Через деякий час вони позбулися маленького князя, який, змужнівши, починаючи з 1219 року надалі наполегливо боровся не лише за повернення батьківської спадщини, проти свавілля місцевих бояр, а й за об'єднання всіх українських земель в одну сильну потужну державу, що відповідає вимогам доби розвинутого середньовіччя.
Данило відзначився в 1220-х роках у війнах проти Михайла Всеволодовича Чернігівського та Володимира Рюриковича Київського за галицько-волинський князівський трон і право володіти Києвом, У 1230-х роках вів успішну боротьбу проти угорців, Тевтонського ордену та боярської опозиції, в 1240-х — проти поляків та угорців, у 1250-х — проти татарського воєводи Куремси та за Австрійський престол. Битва 1245 року під Ярославом, докладно описана в літопису, може бути сміливо віднесена до зразків середньовічної військової стратегії і тактики ведення бою. Держава, яку він очолював, обіймала територію майже в 200 тис кв. км і охоплювала сучасні Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку, Хмельницьку, значні частини Рівненської, Вінницької, Одеської, Київської та деякі інші області України, частини територій сучасних Білорусі, Польщі, Молдови. Подібні розміри мали й інші сусідні держави — конкуренти в боротьбі за вплив у Центрально-Східній Європі: Польща та Угорщина. На цих землях Данило розбудував систему фортець, міст-замків, що визначали кордони держави, служили потужною перешкодою на шляху татарських та інших завойовників, які так ніколи і не спромоглися захопити деякі з них. Данило відзначився заснуванням міст (зокрема Холма, Львова), до яких запрошував ремісників та купців з Польщі, Німеччини, інших земель Русі. Вони отримували можливість вільно працювати на користь держави під його заступництвом. Галицько-Волинська держава перетворилася на країну, що експортувала не лише віск, хутро та ін., як це було в добу Київської Русі, а й почала вивозити в Європу ремісничі вироби. Через місто Дорогичин, захищене Данилом від зазіхань хрестоносців, місцеві купці мали вихід до одного з найбільших торгових центрів того часу — польського міста Торунь. Отже, Данила можна вважати першим вітчизняним державним діячем, який втілював програму прогресивного економічного розвитку.  Саме в часи Данила в Україні вперше постав розгалужений державний адміністративний апарат, наближений за своїм типом до відповідних структур, що склалися в країнах Західної Європи. Поруч з відомими ще з часів Київської Русі тисяцькими, тіунами, соцькими, з'явилися такі службовці, як двірські (відали справами королівського двору), печатники (канцлери, відповідальні за печатку держави), воєводи (як воєначальники окремих частин), стольники, сідельники. На службі в Данила перебували як місцеві, так і польські, литовські князі, що свідчило про визнання видатної особистої ролі князя в політичному житті. Про високий рівень організованості цього апарату свідчить той факт, що в Галицько-Волинській державі проводилися підрахунки втрат населення від чергових набігів татар. Тому зовсім не випадково Данило наприкінці 1253 року був коронований надісланою від Папи Римського іно-кентія IV короною, яку прийняв також і «від усіх єпископів своїх». Це означало, що він ставав офіційно не лише володарем, рівним іншим монархам Європи. Королівський титул підкреслював роль Данила як короля Русі (а не русів). Відтепер він був не просто ватажком своєї дружини чи збройних загонів князівства, а верховним арбітром та опікуном усіх станів: князів, феодалів, людей церкви, міщан, ремісників.
Насиченим було особисте життя князя Данила. Восени 1217-го він одружився з Анною — дочкою Мстислава Удатного. Від цього шлюбу в нього народилися сини Іраклій, Лев (йому судилося успадкувати від батька Галицько-Волинський престол), Роман, Мстислав, Шварно, які допомагали батькові в битвах проти зовнішніх і внутрішніх ворогів у середині XIII ст. Як бачимо, він спромігся виховати своїх синів патріотами та мужніми борцями, справжніми соратниками в державних справах. У нашому літописі, німецьких та польських джерелах збереглися відомості про трьох дочок Данила: Переяславу, дружину Мазовецького князя Земовита І, Софію, дружину німецького графа Генріха V Шварцбурзького, та невідому на ім'я — дружину Новгородського, Володимирського й Суздальського князя Андрія Ярославича. Отже, типова для XIII ст, «шлюбна дипломатія» активно використовувалася Данилом, вводячи Україну до кола європейських держав, 3 документів відомо, що наприкінці 1240-х років сам він був одружений вдруге — на дочці брата литовського князя Миндовга. Влітку 1264 року, як повідомляє літописець, Данило «впав... у недугу велику» і помер. Похований у церкві святої Богородиці в місті Холм. В літописі зазначається: «сей же король Данило [був] князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, і братолюбстеом він світився був із братом своїм Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні». Гадаємо, навіть цей короткий огляд життя та діяльності Данила Галицького свідчить, що він був непересічною особистістю, впливовим політиком, вправним полководцем та організатором державного життя. Пам'ять про нього вповні може бути увічнено не лише медаллю, ай заснуванням відповідного ордена, вшановуватися однаково широко як на заході, так і на сході України. |
